Брошин Валерій Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Валерій Брошин
Валерій Брошин
Валерій Брошин
Особисті дані
Народження 19 жовтня 1962(1962-10-19)
  Санкт-Петербург, СРСР
Смерть 5 березня 2009(2009-03-05) (46 років)
  Москва
Поховання Хованський цвинтар
Зріст 172 см
Вага 69 кг
Громадянство  СРСР
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1980–1985 СРСР «Зеніт» 107 (8)
1986–1991 СРСР ЦСКА (Москва) 176 (34)
1992 Фінляндія «КуПС» 20 (5)
1992 Іспанія «Бадахос» 16 (3)
1993 Росія ЦСКА (Москва) 6 (2)
1993 Ізраїль «Хапоель» (Кфар-Сава) 7 (0)
1994 Ізраїль «Маккабі» (Петах-Тіква) 6 (0)
1994 Росія ЦСКА (Москва) 22 (3)
1995 Росія «Зеніт» 10 (0)
1997–1998 Туркменістан «Копетдаг»  ? (?)
1999 Росія СКА (Ростов-на-Дону) 14 (1)
2000 Росія «Ніка» (Москва)  ? (?)
2001 Білорусь «Гомель» 23 (2)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1987 СРСР СРСР (ол.) 2 (0)
1987–1990 СРСР СРСР 3 (0)
1997 Туркменістан Туркменістан 7 (1)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
2001–2002 Білорусь «Гомель» (граючий тренера)
2005–2006 Росія «Ніка» (Москва) (тренер)
Звання, нагороди
Нагороди
майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Валерій Вікторович Брошин (рос. Валерий Викторович Брошин, туркм. Waleriý Wiktorowiç Broşin; 19 жовтня 1962, Ленінград — 5 березня 2009, Москва) — радянський, російський і туркменський футболіст, що грав на позиції півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Виступав, зокрема, за клуби «Зеніт» та ЦСКА (Москва), а також збірну СРСР та національну збірну Туркменістану.

Дворазовий чемпіон СРСР у складі «Зеніта» і московського ЦСКА, володар Кубка СРСР у складі ЦСКА. Чемпіон та володар Кубка Туркменістану.

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

Валерій Брошин є вихованцем ленінградської футбольної школи «Зміна»[1], а дебютував у складі ленінгадського «Зеніта» у рік завоювання командою бронзових медалей чемпіонату, втім у перший рік виступів він ще не став основним гравцем команди. Наступного року він уже був постійним гравцем основи, і був серед ключових гравців середини поля леніградського клубу в рік завоювання ним чемпіонського титулу, єдиного для команди за часів СРСР, у 1984 році.[2] Проте наступний чемпіонат «Зеніт» розпочав вкрай невдало, з двох домашніх поразок з великим рахунком у матчах із ростовським СКА і московським Спартаком. Це було пов'язано з тим, що група футболістів команди, які були її лідерами на полі у чемпіонському сезоні, зокрема Брошин та Юрій Желудков, різко втратили ігрові кондиції, що пов'язувалось із систематичним порушенням ними спортивного режиму. Оскільки Желудкова на полі не було ким замінити, а позиція флангового пізахисника, на якій грав Брошин, не була проблемною для ленінградців, то спортивне і партійно-комсомольське керівництво міста вирішило зробити винним у провалах команди саме Брошина, і як наслідок цього відрахувати його з команди, провівши це рішення через комсомольські збори команди.[3][4] Футболіста також дискваліфікували на два роки.[5]

У зв'язку із дискваліфікацією футболіст вимушений був піти на строкову службу до лав Радянської Армії, яку розпочав у талліннському військовому училищі, де грав за місцеву аматорську команду «Зірка». Проте за рік керівництво головної армійської команди країни — московського ЦСКА, який очолив колишній головний тренер «Зеніту» Юрій Морозов, вирішило запросити Брошина до свого складу. На той час ЦСКА вибув до першої ліги, проте відразу ж з приходом Брошина команді вдалось повернутися до вищого радянського дивізону. Основним гравцем команди Брошин залишався й після приходу до керівництва ЦСКА Павла Садиріна. У складі команди футболіст виборов титул чемпіона СРСР та володаря Кубка СРСР в останній рік існування СРСР.[4][3]

Відразу ж після розпаду СРСР Валерій Брошин вирішив поїхати грати за кордон, і на початку 1992 року став гравцем фінського клубу «КуПС»[4] проте зіграв у ньому лише півроку, та перейшов до іспанського клубу «Бадахос», в якому грав із Геннадієм Перепаденком.[6] В іспанському клубі грав до кінця 1992 року[4][7] На початку 1993 року Брошин повернувся у ЦСКА, проте виступав там не зовсім вдало, й керівництво клубу вирішило віддати футболіста в оренду в ізраїльський клуб «Хапоель» (Кфар-Сава)[4], а далі грав за інший ізраїльський клуб «Маккабі» (Петах-Тіква).[7] У середині 1994 року Брошин повернувся до ЦСКА, а з наступного сезону знову грав у «Зеніті», де головним тренером став його старий знайомий Павло Садирін.[3][4]

На початку 1996 року Валерій Брошин отримав пропозицію від одного з клубів ПАР. Він приїхав на перегляд, та навіть підписав попередній контракт, проте після повернення до Росії за трансферним сертифікатом передумав, і залишився на рік без клубу.[6][3] У 1997 році отримав пропозицію від туркменського клубу «Копетдаг», та навіть прийняв місцеве громадянство, щоб грати за національну збірну.[4][3] У складі ашгабатського клубу футболіст став чемпіоном та володарем Кубка Туркменістану. Далі футболіст отримав запрошення від ростовського СКА, в якому грав із колишнім партнером по ЦСКА Валерієм Масалітіним.[8][6] У 2000 році футболіст грав за нижчоліговий московський клуб «Ніка». Завершив професійну ігрову кар'єру у білоруському клубі вищого дивізіону «Гомель», за команду якого виступав протягом 2001 року, в якому він був граючим тренером.[8]

Виступи за збірні

[ред. | ред. код]

18 квітня 1987 року Валерій Брошин дебютував у складі збірної СРСР у товариському матчі зі збірною Швеції.[9] У цьому ж році футболіст провів 2 матчі у складі олімпійської збірної СРСР у відбірковому турнірі до Олімпійських ігор 1988 року в Сеулі[10], проте на саму Олімпіаду не поїхав. Валерія Брошина включили до складу збірної СРСР на чемпіонату світу 1990 року в Італії, й він зіграв перед його початком 2 товариських матчі, проте на самому чемпіонаті на поле не виходив.

У 1997 році Валерій Брошин став гравцем туркменського клубу «Копетдаг», та за короткий час отримав пропозицію грати за збірну Туркменістану. Оскільки футболіст не був заграний за збірну Росії, то він погодився прийняти пропозицію.[4][3] У туркменській збірній Брошин дебютував 25 квітня 1997 року в товариському матчі зі збірною Азербайджану.[11] У складі збірної Валерій Брошин брав участь у відбірковому турнірі до чемпіонату світу 1998 року. Усього футболіст зіграв за туркменську збірну 7 матчів, у яких відзначився 1 забитим м'ячем.

Кар'єра тренера

[ред. | ред. код]

У 2001 році, ще виступаючи на футбольних полях, Валерій Брошин став граючим тренером білоруського клубу «Гомель», працював на цій посаді до 2002 року. У 2005—2006 роках Валерій Брошин працював тренером нижчолігового клубу «Ніка» (Москва), який став його останнім клубом у тренерській кар'єрі.[4][8]

Смерть

[ред. | ред. код]

Валерій Брошин в останній рік життя хворів раком гортані.[4][12] Помер футболіст 5 березня 2009 року на 47-му році життя у Москві[8][3], похований у Москві на Хованському кладовищі.[13] У Валерія Брошина залишилась дружина та дві дочки.[8]

Титули і досягнення

[ред. | ред. код]
«Зеніт»: 1984
ЦСКА (Москва): 1991
ЦСКА (Москва): 1990-91

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Большая перемена: фотоистория футбольной школы «Зенита» [Архівовано 2 травня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. ↑ Почему Золотое Солнце в Зените взошло только раз?! След в Истории Советского футбола- Зенит-1984 [Архівовано 3 травня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. ↑ а б в г д е ж Валерий Брошин. Безотказный чемпион [Архівовано 2 травня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. ↑ а б в г д е ж и к л Неравная борьба Валерия Брошина. Почему футболист так и не стал звездой? [Архівовано 2 травня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  5. ↑ Статистика на сайті zenit-history.ru (рос.)
  6. ↑ а б в Личность: Валерий Масалитин [Архівовано 6 травня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  7. ↑ а б Профіль футболіста на сайті legioner.kulichki [Архівовано 13 січня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  8. ↑ а б в г д Умер Валерий Брошин [Архівовано 3 травня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  9. ↑ Ландер Ю. С. Футбол 1987—1988. — Харьков, 1988. — С. 245. (рос.)
  10. ↑ Ландер Ю. С. Футбол 1987—1988. — Харьков, 1988. — С. 249-250. (рос.)
  11. ↑ Туркмения — Азербайджан — 2 : 0 25.04.1997 [Архівовано 2 вересня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  12. ↑ ВАЛЕРИЙ БРОШИН. ВЕЧНЫЙ ДВИГАТЕЛЬ [Архівовано 2 травня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  13. ↑ Брошин Валерий Викторович (1962—2009) [Архівовано 20 травня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Брошин_Валерій_Вікторович&oldid=36976275